Кумедна історія про мавп та фондовий ринок - Гумор - Каталог статтей - Брідщина та Бродівський район
Неділя, 11.12.2016, 00.15.44

Вітаю Вас Гость | RSS

ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії каталогу
Історія [5]
Гумор [2]
гумор та сарказм
Актуально [2]
Актуальні теми

Наше опитування
Кому з Бродівських керівників Ви найбільше довіряєте?
Всього відповідей: 173

Головна » Статті » Гумор

Кумедна історія про мавп та фондовий ринок
Жили-були в Україні селяни. Жили не те щоб добре, але і не погано – слава богу, земля є, руки є, голова є. Щось придумували – спочатку колесо, потім плуг, потім млин. Працювали з ранку до ночі, тому і хліб був, та і сало теж водилося. Але одного дня з далеких країн приїхав банкір. Зустрівся він з сільським головою і говорить: 
- Те, що ви робите – це нісенітниця, shit. Я готовий вам все це продати, у мене цього всього – і коліс і плуги і млини повно. Причому все нового покоління. Але, я бачу, у вас немає грошей? 
Сільський голова кивнув. 
- Тоді, - говорить банкір, - я готовий у вас дещо купити. Вам це все одно не потрібно. Я маю на увазі очерет.
Сільський голова пожвавився. - Очерет? 
- Yes, - говорить банкір. У нас, в розвинених країнах, фешн на екибани. А свого очерету не вистачає. 
- Скільки вам потрібно? - запитує голова.
- Спершу тонну. 
- Це декілька ставків, виходить – порахував голова. У селі було багато ставків, і очерету теж. - Можна, - дав він добро. - А скільки, в сенсі грошей? 
- Скажімо, по долару за кілограм, - запропонував банкір. 
Ого, - подумав сільський голова, - це ж тисяча доларів! – Домовилися, - погодився він. 
Селяни зібрали тонну очерету, банкір розплатився і поїхав. 
Через місяць він повернувся і знову купив тонну по одному долару за кг. Так він став приїзджати регулярно.
Сільський голова з часом усвідомив, що працювати не обов'язково. Тут можна гроші зрубати на очереті. Але оскільки він голова, тобто влада, то віддав найкращі ставки своїм родичам. Ті кинули роботу, стали збирати очерет. Після кількох місяців родичі настільки розледачіли, що очерет збирали вже наймані селяни, які заради цього кинули свої плуги і млини. 
Через деякий час в село приїхав іноземний консультант. Він зустрівся з головою і говорить: 
- Я вчився в західному університеті, знайомий з багатьма правильними людьми, і навіть МВА є (що це таке сільський голова запитати посоромився). І ось, - говорить, - вам за очерет недоплачують, я точно знаю. Адже очерету стало менше, значить, він став дорожчим. Це в будь-якого Котлера сказано (що таке Котлер голова також запитати посоромився). Але домовитися з банкіром можу лише я, ми з ним одним лендгвіджем, мовою, тобто, говоримо. Якщо я домовлюся по 2 долари за кг, ви згодні віддавати мені 10% від суми продажу? 
Голова подумав – в два рази більше отримувати, а віддавати 10%? І погодився. Консультант домовився з банкіром, і селяни стали брати по 2 долари за кг очерету. Потім консультант підняв ціну до 3-х доларів, і став отримувати ще більше прибутку. Ще більше грошей стало і в сільського голови з родичами. Вони набудували розкішних хатин, накупили купу розкішних речей – машин, катерів, годинників. Ніхто не розумів навіщо – машини на вибоїнах розсипаються, катери в ставку носом до сусіднього берега дістають, а годинники за такі гроші носити шкода. Але ж це гідна плата за їх економічний талант і ефективний менеджмент. Не було б голови і його оточення – хто б ще такий успішний бізнес налагодив би? Решта селян, ті, хто спритніші, влаштувалися до очеретових бізнесменів на роботу – папірці перекладати і в офісі, з 9-ї до 17-ї просиджувати. Менш спритні стали отримувати дотації від голови, щоб менше питань було, чому плуги і млини зношуються, а заміна для них не виробляється.
- Ну і дурні ж ви, - сміявся голова і всі довкола, над тими, хто таке запитував. - А навіщо, якщо хліб і сало з інших країн привезти можна? 
Врешті-решт, все виробництво в селі зупинилося. 
Одного дня до голови прийшов місцевий хлопчина і заявив, що готовий вести переговори з іноземним банкіром сам, без іноземного консультанта. І отримувати не 10%, а 5%. Адже він теж вже ленгвідж вивчив. Він навіть назву придумав іноземну, щоб розумнішим здаватися – Конкорд Кеппітал, во! 
Голові сподобалося – ось, нарешті в його селі стали народжуватися розумні люди, бо решта лише скаржаться, про виробництво якесь говорять. Адже для виробництва працювати треба – а тут, бац, і відразу на 5% економія вийшла. Геній! 
Банкіра поставили перед фактом, а іноземного консультанта ввічливо попросили. 
Через деякий час хлопчині з Конкорд Кеппітал 5% здалося мало, і він пояснив голові, що слід провести операцію M&А, тобто об'єднати декілька ставків в один холдинг. Щось на кшталт синергетика виходить і таке інше. А потім можна і 5 доларів за очерет просити – ми ж все як у західних банкірів робимо. А за це потрібно платити. Це ж яка робота виходить – купу папірців заповнити. Сільський голова так нічого і не зрозумів, але оскільки йому запропонували стати главою правління холдингу, що звучало крутіше «сільського голови», - погодився. Він навіть не прочитав в договорі, що за цю M&А доведеться віддати Конкорд Кеппітал декілька ставків. Адже він вже давно не лише нічого не читав, але і не міркував. Навіщо? Довкола стільки розумних, хай і думають. А він тепер – небожитель.
Хлопчина з Конкорд Кеппітал розбагатів. І повірив в свою геніальність. Тепер він буде лише стратегічно думати, а останні хай роблять за нього найскладнішу роботу – заповнюють папірці. Для цього він найняв 200 селянських дітей, які нічого робити не вміли, оскільки що-небудь робити давно вже було поганим тоном. З 200 дітей, ті, які за 3 місяці навчилися писати Конкорд Кеппітал без помилок, стали директорами напрямів. Їх одягнули в костюми, і стали навчати командній роботі, тобто командам «принести», «лизнути», «гавкнути», «служити». 
Тим часом очерет практично зник. Його майже весь зрізали. Але величезний холдинг з безліччю нероб і посередників вимагав грошей. Ціни на очерет різко підскочили, почався ажіотаж. Та ще й банкір пообіцяв 50 доларів за кг очерету, замість поточних 10, що давало тисячі відсотків прибутку! Все село носилося у пошуках загублених очеретів, місцеві учені висували теорії на якій глибині під землею може зростати очерет, а економісти, якими в селі стали більшість жителів, сперечалися, в скільки разів збільшиться ціна очерету наступного року – в два або в двісті разів. Але очерет вичерпався. 
Тим часом командні працівники Конкорд Кеппітал збунтувалися – від них була потрібна важка праця – заповнювати і носити папірці, тоді як глава Конкорд Кеппітал стратегічно думав. Ми теж вміємо стратегічно думати, особливо у момент різкого зростання очеретової економіки, вирішив згуртований колектив і пішов з Конкорд Кеппітал з гордо піднесеною головою. Ми тепер іменуватимемося інвестбанкірами, вирішили вони і взяли назви тварин (мабуть після жорстких командних дресирувань) - Tiger Asset (*Тигр Ассет), Phoenix Capital (*Фенікс Капітал). Фенікса, що правда, ніхто з них не бачив, але ці діти і свиню живу бачили лише на картинці, і сповна могли переплутати її з Тигром або Феніксом. Правда як можна бути банкірами без грошей, ніхто з них так і не пояснив. Вони ж інвестбанкіри – може хто допоможе. 
Несподівано в селі з'явився старий іноземний консультант і запропонував вигідну операцію. Він, мовляв, все заздалегідь передбачав, а тому заздалегідь скуповував на ринку очерет. І накопичив деякі запаси, якими готовий поділитися з селянами. Він готовий поступитися очеретом по 30 доларів, а село може продати його банкірові по 50 доларів. Першим погодився Конкорд Кеппітал, але за умови, що консультант продасть їм очерет по 25 доларів за кг. Конкорд Кеппітал на всі власні гроші викупив у іноземного консультанта очерет по 25 доларів, і став продавати його селу по 40, потираючи руки в очікуванні 50 доларів від банкіра. Маленькі інвестбанкіри теж спритно вирішили, що можна узяти грошей в населення під відсоток і випустили облігації. Сільським олігархам теж довелося метушитися - готівки у них не було, все було витрачено на нерухомість, дорогі машини, катери і розваги. Тоді іноземний консультант запропонував їм кредити – під заставу їх землі і виробництва – старих плугів і млинів, які на той момент майже нічого не коштували. Умови кредитів були грабіжницькі, але майбутній прибуток від очерету покривав всі відсотки з лихвою. І ось, коли весь очерет був викуплений, і знову повернувся в село, а олігархи з інвестбанкірами потирали руки в очікуванні майбутніх надприбутків, сталася криза. Банкір відмовився від операцій, і очерет впав нижче за вартість силосної соломи. Деякий час інвестбанкіри викупляли очерет один у одного, пояснюючи, що такий товар, як очерет не може падати вічно, і обов'язково підніметься вгору. У результаті, очерет довелося спалити, оскільки витрати на його зберігання стали більшими, ніж його вартість. Несподівано виявилось, що чужі продукти стали жителям села задорогими, а свого виробництва майже немає. Точніше те, що залишилося, належить вже не їм, а іноземному консультантові, який отримав найкоштовніше, що було у селян – їх землю, а також їх руки і голови на додаток. А те, що банкір і консультант готували все заздалегідь, і скористалися чужою жадібнісю - залишиться лише припущенням. Ну не признатися ж собі, що самі винні? Хай вже краще це буде чужа криза!


Категорія: Гумор | Додав: brodurayon (06.02.2009)
Переглядів: 1765 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1
1  
Кумедна історія, геть про наше "велике українське село" з його містечковими хрунями-керівниками, які гадають, що хапнувши мільйон, другий у.о., вже вхопили Бога за бороду. Наївні......

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
«Галичина спортивна» - все про Галицький спорт. 
 www.kambuz.org.ua - Інформаційно-розважальний портал міста Кам'янка-Бузька
http://belz.at.ua/kn.gif Інформаційно-розважальний портал м.Здолбунів (новини, реклама, ігри)
 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Брідщина © 2016