Брідщина та Бродівський район - Бродівський район < html>
Середа, 07.12.2016, 16.25.04

Вітаю Вас Гость | RSS

ГоловнаРеєстраціяВхід
18-річний Василь Ткаченко із села Попівці Бродівського району потребує допомоги на лікування. Діагноз – лімфогранулематоз. Юнак перебуває у Науковому центрі радіаційної медицини в Києві. Рахунок : Філія Бродівського відділення ВАТ Ощадбанк МФО 385123 ; ЗКПО 02762228; РР 3739690004; Призначення платежу Ткаченко Надія Степанівна на рахунок 101538; ОБ 6323. Телефон: 098-085-23-38.
Меню сайту

Розділи новин
Новини Брідщини [313]
Новини, які відбулися у Бродівському районі
Україна та Брідщина [70]
Українські новини, які мають безпосередьє відношення до Бродівського району
Анонси [35]
Прогнозовані події, які відбудуться у Бродівському районі

ТОП новини

ТОП статті

Наше опитування
Кому з Бродівських керівників Ви найбільше довіряєте?
Всього відповідей: 173

Я шукаю в Бродах
у віці від до
місто
знайомства

Бродівський район утворений 27 листопада 1939 р. Він розташований в північно-східній частині Львівської області. Його площа — 1162 км².

Географія Більша частина району розташована на Брідській рівнині, яка географічне відноситься до малого Полісся. Середня висота рівнини — 240 м над рівнем моря. Південний схід Брідщини пересікає Верхньобузьке пасмо Подільської височини (найвища точка — гора Високий камінь висотою 440 м яка є складовою частиною Головного Європейського вододілу. Тут беруть початок річки басейну Дніпра — Стир (довжина в межах району 69 км.), Іква (17 км.); басейну Дністра — Серет (21 км.). Клімат району м'який і досить вологий. В середньому щороку випадає 742 мм опадів. Середня температура найхолоднішого місяця — 4,3*С, найтеплішого +18,7°С. Переважають західні і південно-західні вітри. Бродівський район багатий на корисні копалини, а саме: торф, буре вугілля, вапняк, кварцовий пісок, глину, залізну руду. Більшість ґрунтів — чорноземні і перегнійно-карбонатні. У цьому районі значну частину займають сільськогосподарські угіддя. Їх площа— 63,4 тис. га. Велику площу займають ліси—33,6% території району. Водне плесо території становить 637 га. Через Брідщину проходить велика автомагістраль, яка з'єднує Західну Європу з Східною. Довжина автошляхів району—382,9 км.

Історична довідка Первісна історія На території Бродівського району знайдено досить значну кількість археологічних пам’яток з крем’яних виробів, які датуються добою пізнього палеоліту (40-11 тисяч років від наших днів). Особливо багато їх в басейнах річок Ікви й Суховилки. Різке збільшення кількості населення та значне освоєння території Бродівщини припадає на першу половину 1 тис. до н. е. Воно пов’язане з життям племен Висоцької культури (назва походить від села Висоцьке) XI—VI ст. до н. е. Племена цієї культури досить густо заселяли південно-східну частину Львівщини. Певним демографічним та історичним центром Висоцької людності була центральна частина Бродівщини: околиці Ясенова, Лугового, Конюшкова, Висоцька та ін. Можливо, що саме тут вони створили стабільні племінні та соціально-економічні структури. Це був період найвищого піднесення Бродівщини, її своєрідний «золотий вік» під кінець первісної епохи.

Період Київської Русі Особливо густо територія Бродівщини заселялася у слов'янські та давньоруські часи. Пам'ятки цього часу виявлені в околицях Бродів, Підкаменя, сіл Маркополя, Дудина, Попівців, Накваші, Лугового, Пеняк, Голоскович, Заболотців, Лешнева і т. д. Найважливішою пам'яткою з них є городище Пліснесько в с. Підгірцях. Воно згадується в літописі під 1188 і 1233 роками та у «Слові о полку Ігоревім». Масове заселення Бродівщини було зумовлене вигідним географічним розташуванням району. Він розташований на перехресті важливих стародавніх шляхів. Через Перемиль (30 км на північ від Бродів) проходив один з найважливіших в часи Київської Русі шляхів, який з'єднував місто Володимир з Києвом. У Перемилі від цього шляху виходило відгалуження, яке йшло через Броди, Пліснеськ, далі на Галич і до прикарпатських солеварень. У 1241 році територія краю була спустошена татарськими ордами хана Батия.

У складі Речі Посполитої У середині XIV ст. між польськими і литовськими феодалами почалася боротьба за волинські землі (до яких входила Бродівщина). В кінці XV ст. Бродівщину остаточно захопила шляхетська Польща. З цього часу Броди і каземати Бродівської фортеці довколишні населені пункти належали магнатським родинам Сенінських, Каменецьких, Жолкевських, Конєцпольських, Собеських, Потоцьких та іншим. В період 30 — 40-их років XVII ст. на кошти великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського, під керівництвом архітектора Андреа дель Акви, за проектом французького інженера Боплана, будуються Бродівський та Підгорецький замки, які збереглися до наших днів і є архітектурними пам'ятками державного значення. В період національно-визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького козацькі війська підтримані селянами з навколишніх сіл захопили місто Броди та впродовж 8 тижнів тримали в облозі Бродівський замок. Напередодні Берестецької битви на території Бродівщини відбулося ряд сутичок між козацькими і польськими військами. З того часу походить козацька могила біля с.Шнирів .

У складі Австро—Угорщини Після трьох поділів Польщі Бродівщина відійшла до Австрійської імперії(з 1867 — Австро-Угорщина). Броди, як прикордонний пункт (між Росією і Австрією), отримало статус «вільного торгового міста». Впродовж 1779—1880 це місто було одним з найбільших населених пунктів в Галичині (після Львова). Товарообіг Бродів в деяких роках перевищував товарообіг Галичини разом із Львовом. Місто називали «складом товарів Заходу і Сходу», «Трієстом на суходолі». Через великий відсоток єврейського населення за Бродами закріпилася ще одна назва «Галицький Єрусалим». Розвиток торгівлі не сприяв промисловому розвитку краю і лише після скасування вільноторгового привілею відбувається переорієнтація економіки, розвиваються промислові підприємства. У 1866 році як адміністративну одиницю утворено Бродівський повіт.

Період Першої світової війни Перша світова війна (1914—1918 рр.) принесла на Бродівщину великі спустошення і руйнування. Це було зумовлено тим, що починаючи з перших днів війни на австро-російському фронті (6 серпня 1914 р.), ця територія майже повністю перебувала в зоні бойових дій. Фронтова лінія тричі переходила через територію Бродівського повіту: на початку серпня 1914, у червні 1915 і липні 1916 років.

Період Другої Речі Посполитої У 1919—1939 роках Бродівський повіт належав до Тернопільського воєводства. У міжвоєнний період тут виникає цілий ряд українських товариств, організацій і кооперативів. Найактивнішим культурно-просвітницьким товариством була філія «Просвіти», яка відновила свою діяльність у Бродах 11 вересня 1922 року. За короткий час у більшості сіл Бродівського повіту були організовані читальні «Просвіти», які гуртували навколо себе велику кількість селян. Великою популярністю користувалися також інші національні товариства: «Союз українок», «Рідна школа», «Міщанське братство», товариство українських студентів «Смолоскип», спортивно-пожежне товариство «Луг», український спортивний клуб «Богун». Окрім культурно-просвітницького життя на Бродівщині активно розвивалися господарські товариства, спілки і кооперативи. Такими являлися товариство «Сільський господар», районові молочарні, кооператив «Сила» і т. д. Кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією неподалік Бродів.

Радянська влада У вересні 1939 р. Червона Армія зайняла Західну Україну. Польська влада була повалена, але на зміну одному окупаційному режиму прийшов інший, ще більш жорстокий. Всупереч обіцянкам, почалася активна антинаціональна і атеїстична політика. Усяке політично-національне життя придушувалося силою. Перший удар був спрямований проти провідних діячів українських організацій і товариств. Закривались читальні і бібліотеки, перестали виходити популярні часописи і журнали. Наприкінці 1939 р. почалися арешти бродівчан, які вели роботу або були активними членами в «Просвіті», «Лугах», «Союзі українок», «Рідній школі» і т. д.

Колективізація Колективізація 1940 року принесла нові жертви, переважно із селян. Йшла так звана боротьба з куркулями, а насправді — фізичне знищення господаря, селянина, пограбування села. Одночасно з арештами розпочалися масові вивезення на Сибір. За цей короткий час 1939 −1941 рр. радянська влада встигла показати методи свого владарювання: це розкуркулення, арешти і виселення, під час вступу — повний розгул терору, після якого залишилися численні братські могили і гори понівечених трупів у тюрмах Львова, Дрогобича, Золочева та багатьох інших міст. пл. Ринок (світлина початку ХХ ст.)

Період Другої світової війни 22 червня 1941 р. розпочалася радянсько-німецька війна. Під Бродами відбулася велика танкова битва відома в історії як танкова битва в районі Луцьк — Дубно — Броди. З перших днів окупації фашистська адміністрація розпочала репресії проти єврейського населення. У Бродах створюється «гетто». У 1943 р. всі його мешканці були розстріляні. Декілька тисяч жителів району вивезені на примусові роботи Німеччину. Національне життя на Бродівщині гуртувалося навколо створеного восени 1941 р. Українського допомогового комітету(УДК). Єдиними дозволеними організаціями були Українські Освітні Товариства (УОТ), які перебрали функції передвоєнних читалень «Просвіти», гуртків «Рідної школи» та ін. Восени 1942 р. організовуються військові вишколи членів ОУН на Бродівщині в околицях Корсова і Комарівки, Боратина, Черниці, біля Жаркова, Голубиці, Чепелів і Пеняків. В південних районах Бродівщини організовуються польські озброєні боївки. Польські села нерідко служили базами для більшовицьких партизанів. Внаслідок більшовицької агітації між українським та польським населенням складаються напружені відносини, які згодом переросли у кровопролитну ворожнечу. З початку весни 1944 р. воєнні дії розгорнулися на території Бродівського району, де протягом чотирьох місяців знаходилася лінія фронту. Радянська армія готувалася нанести рішучий удар, ціллю якого було визволення Львова. Цей наступ отримав назву Львівсько-Сандомирської операції. З початком липня 1944 р., коли здеморалізовані німецькі частини ледь стримували натиск радянських військ, під Броди було перекинуто Українську дивізію СС «Галичина». Сформована в 1943 р. з українців-галичан, дивізія пройшла вишкільний курс в Ногаймері. Підпорядкована 13 танковому корпусові вона зайняла найбільш небезпечну ділянку фронту на лінії Монастирок-Ражнів-Голосковичі-Суходоли-Пониква. В результаті кровопролитних боїв вона разом з вісьмома німецькими дивізіями потрапила в оточення, так званий «Бродівський котел». Дивізія «Галичина» понесла великі втрати. Тільки одній четвертій частині її складу вдалося вирватися з оточення під Білим Каменем на Золочівщині.

Післявоєнний період Після завершення війни на Бродівщині встановлюється радянська влада. Внаслідок радянсько-польського договору про співробітництво з Бродівського повіту на бувші німецькі землі Польщі переселено майже всіх поляків. Переважна більшість чоловічого населення була мобілізована в радянську армію. Активними темпами розпочалася колективізація на селі. За зв'язок з українським підпіллям та невиконання продзобов'язань значна кількість населення Бродівщини була піддана репресіям. Брідська земля внесла значний вклад у національно-визвольну боротьбу 1940-50-их років. Уродженцями краю були заступник голови Генерального Секретаріату УГВР, ідеолог Петро Федун («Полтава»), окружний провідник Буковини Юліан Матвіїв («Недобитий»), командир ТВ «Золочівщина» Григорій Котельницький («Шугай»), командир охоронної боївки генерала УПА Романа Шухевича Михайло Заяць («Зенко», «Влодко») та багато інших відомих чи менш відомих діячів ОУН та вояків УПА, які віддали своє життя за Українську Державу. Остання повстанська боївка на Бродівщині загинула 23 квітні 1954 р. у с. Лукаші в бою із відділом МДБ. Ім'я останнього повстанця, який загинув на території Бродівщини 20 жовтня 1954 р. у с. Нем'яч, Дубина Василь Прокопович («Вогник»), бойовик Золочівського надрайонного провідника «Лимана».

Історичні пам'ятки На території Бродівського району знаходяться 24 пам'ятки архітектури державного та 48 місцевого значення. Серед них слід відзначити в Бродах: залишки замку 1630—1635 рр. збудованого відомим французьким архітектором Гійомом Левассером де Бопланом на кошти тодішнього власника міста, великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського. З цього часу в місті збереглась частина оборонного валу. Окремий інтерес представляють храмові споруди Бродів: церкви Воздвиження Чесного Хреста(колишній костел, збудований близько 1660 р.), Церква Різдва Пресвятої Богородиці (XVII—XVIII ст.), Святого Юра (XVII—XVIII ст.), Святої Трійці (сер. XVIII ст.). З історією єврейської культури пов'язані: руїна синагоги (сер. XVIII ст.) та єврейське кладовище (знаходиться в північній частині міста). В Бродах збережена також планувальна структура, яка дозволяє віднести наше місто до так званих «ідеальних міст», які розбудовувалися в пізньосередньовічній Європі. В місті збереглися оригінальні кам'яниці XVII—XXст. У Бродах діє історико-краєзнавчий музей, де зібрані цікаві матеріали з історії, архітектури та природи краю. На території району відомими архітектурними комплексами є Підгорецький замок та оборонний монастир в Підкамені. Підгорецький замок будувався у 1635—1640 рр. архітектором Бопланом як літня резиденція Станіслава Конєцпольського. Він вважається однією з найунікальніших пам'яток європейського мистецтва. До замкового комплексу входять: костел, заїжджий двір з сонячним годинником та замковий парк. Неподалік від замку знаходиться дерев'яна церква св. Михайла XVIII ст. та 400-літня липа. На хуторі Пліснисько, який є частиною села Підгірці, розташована унікальна пам'ятка археології Плісницьке городище — місце локалізації давньоруського міста з однойменною назвою. Поруч городища знаходиться Василіанський монастир XVII—XVIII ст. монастир XVII—XVIII ст. у селищі Підкамінь. Селище Підкамінь славиться своїм оборонним монастирем збудованим в XVII—XVIII ст., який належав чернечому ордену о. домініканців. В архітектурний комплекс монастиря входять: споруда костелу, монастирські келії, оборонні мури та бастіони, коринфська колона зі статуєю Богородиці. В самому селищі знаходиться ряд цікавих каплиць. На цвинтарі збереглася частина надгробків на могилах о. домініканців. Унікальною пам'яткою природи, яка знаходиться в с. Підкамінь є 17-ти метровий камінь — залишок морського рифу, який утворився бл. 25 млн. років тому в результаті геологічних змін земної поверхні. В напрямку міста Берестечка збереглось ряд цікавих пам'яток: це зокрема дерев'яний костел 1930х років в с. Язлівчик, палац графів Потоцьких XVIII ст. в с. Конюшків, козацькі могили 1651 р. біля с. Шнирів, оборонні вали та руїни костелу кол. Бернардинського монастиря в с. Лешнів. З пам'яток природи інтерес представляють три озера, так звані «Голубі вікна», що знаходяться на дорозі Ясенів-Жарків та скеля «Триніг» поблизу сіл Черниця та Переліски.

Персоналії

Іван Іванович Труш (17 січня 1869, Висоцьке — 22 березня 1941) — український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині. Біографія Народився у селі Висоцькому Бродівського повіту. 1891 — 1897 вчився у Краківській Школі Мистецтв (серед ін. у класі Л. Вичулковського і Я. Станіславського), у Відні (1894) і Мюнхені (1897 у А. Ашбе); під час студій у Кракові приятелював з В. Стефаником. З 1898 у Львові, де включився в українське мистецьке і громадське життя, зблизився з Іваном Франком і зв'язався з Науковим Товариством ім. Шевченка, для якого виконував різні мистецькі роботи (зокрема портрети). З ініціативи НТШ виїжджав на Наддніпрянщину, де встановив контакт з мистцями та культ. діячами. Труш відбув мистецькі подорожі до Криму (1901 — 1904), Італії (1902, 1908), Єгипту і Палестини (1912), Труш ініціював і організував перші мист. проф. товариства в Галичині: Товариство для розвою руської штуки (1898) та його три виставки, Товариство прихильників української літератури і штуки (1905) і його першу «Виставку укр. артистів», в якій взяли участь також київ. мистці. 1905 видавав (з С. Людкевичем) перший укр. мист. ж. «Артистичний Вісник». Він виголошував прилюдні лекції з мистецтва і літератури, виступав як критик і публіцист на стор. «Будучности», «Літ.-Наук. Вісника», «Молодої України», «Артистичного Вісника», «Діла», «Ukrainische Rundschau» (його ст. зібрані в кн. «Труш про мистецтво і літературу», К. 1958). Творча спадщина Іван Труш один з визначніших українських мистців-імпресіоністів, вельми своєрідний кольорист. Своєю творчістю він розпочав відродження гал. малярства. Т. насамперед інтимний маляр-лірик. В численній мистецькій спадщині Труша (понад 6 000) до пейзажних шедеврів належать: «Захід сонця в лісі» (1904), «Самітна сосна», «Полукіпки під лісом» (1919), «В обіймах снігу» (1925), «Копиці сіна», «Місячна ніч над морем» (1925), цикли «Життя пнів» (1929), «Луки і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом» (1910); краєвиди Криму, Венеції, Єгипту, Палестини. Т. малював також пейзажі з архітектурними мотивами («Михайлівський собор», «Андріївська церква» в Києві, «Могила Т. Шевченка», «Єгипетський храм» тощо). Мазок картин Труша соковитий, кольорит спершу живий, у пізніших картинах стонований. Труш дав також чимало жанрових картин («Гагілки», «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», «Прачки», «Гуцулки біля церкви», «Араби в дорозі», «Арабські жінки»), які відзначаються лаконізмом мііст. мови і простотою композиції. Т. створив ґалерію психологічних, акад. типу портретів (Аріядни з Драгоманових, дружини мистця, кардинала С. Сембратовича, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, П. Житецького, М. Драгоманова, М. Лисенка, автопортрет та ін.). Перша виставка відбулася у Львові 1899, і відтоді він часто виступав з індивідуальними виставками та брав участь у збірних виставках укр. і поль. мистців у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Познані, Варшаві, а також у Лондоні, Відні, Софії. Велика ретроспективна виставка його творів відбулася посмертно у Львові 1941. Найбільші колекції творів Труша зберігаються у Львівському Музеї Укр. Мистецтва й у його дочки Ади Труш у будинку, де жив мистець.

Мирон Тарнавський (1869 — 1938) — генерал-четар УГА та її головний командир (1919). Народився у с. Барилові, Радехівського повіту (Галичина) у священичій родині. По закінченні гімназії у Бродах і однорічному військовому вишколі став підпоручником і був на службі в австроугорській армії. Служив у Галичині. 1909 здобув рангу капітана, відбуваючи перші роки світової війни на австро-російському фронті. З січня 1916 — командант вишколу УСС, з вересня до грудня 1917 — Легіону УСС. Під час перебування австро-угорської армії на Україні 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ при штабі 54 австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16 полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою в Кракові. Заарештований поляками, перебував деякий час у таборі полонених в Домбю; по звільненні переїхав до Станиславова і 17.2.1919 перейшов на службу в УГА, діставши призначення на команданта фронтової групи «Схід» під Львовом, а згодом у ранзі полковника — Другого Корпусу УГА. М.Тарнавський очолював Другий Корпус УГА у боях під Львовом і під час першого відступу в Чортківській офензиві; під час другого — диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив М. Тарнавського генерал-четарем і начальним вождем УГА. По переході за Збруч М.Тарнавський пережив дні тріумфу й трагедії об'єднаних українських армій: похід на Київ і його здобуття (30.08.1919), відступ, пошесть тифу. Коли УГА стала небоєздатною, М.Тарнавський вислав, з власної ініціативи, делеґатів для переговорів з Добрармією генерала А. Денікіна про перемир'я, за що диктатор ЗУНР усунув його з посту Начального вождя і віддав під військовий суд, який звільнив М. Тарнавського від вини. Востаннє М. Тарнавський виконував обов'язки начального вождя УГА під час хвороби його наступника генерала Осипа Микитки. Під час союзу УГА з Червоною армією Тарнавський переховувався 1920 у Балті й у Києві, звідки по приході польської армії переїхав у липні до Галичини. Вивезений поляками до табору полонених у Тухолі, перебував там до кінця 1920. По звільненні повернувся до Галичини і жив у с. Черниці поблизу Бродів, де й помер. М. Тарнавський похований на Янівському цвинтарі у Львові серед стрілецьких могил вояків УГА. Його похорон був масовою українською маніфестацією.

Яків Федорович Головацький (17 жовтня 1814, Чепелі р. — †13 травня 1888 р.) — галицький лінгвіст, етнограф, фольклорист, поет, священик і педагог. Співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая». Народився в селі Чепелі (тепер Бродівського району Львівської області). 1841 — закінчив Львівський університет З 1842 р. — греко-католицький священик. З 1848 р. — професор руської (української) мови і літератури Львівського університету, а в 1864—1866 рр. — ректор цього навчального закладу. Належав до «Руської трійці». Разом з М.Шашкевичем і І.Вагилевичем видав альманах «Русалка Дністровая» (1837), в якому опублікував кілька патріотичних поезій. Під впливом М.Погодіна перейшов на москвофільські позиції і 1867 року переїхав до Російської імперії. Жив у Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де працював у археографічній комісії. Автор наукових праць з літератури, історії, етнографії. Найважливіша праця — «Народні пісні Галицької і Угорської Русі», кн. 1-4 (1878).

Петро Федун-Полтава (24 лютого 1919 — 22 грудня 1951)- полковник УПА, ідеолог національно визвольної боротьби 1940—1950 рр., Керівник бюро інформації УГВР. Народився у 1919 році в с. Шнирів Бродівського району на Львівщині. Закінчив гімназію у Бродах у 1938 році, член ОУН, студент медицини у Львівському університеті. У період першої більшовицької окупації був мобілізований до радянської армії. В рядах ЧА воював проти Фінляндії в 1940 році, проти Німеччини у 1941 р., потрапив у німецький полон, з якого вдалося звільнитися. Навчався у Львові (1942—1944). Редактор журналу «Юнак», крайовий провідник юнацтва ОУН ЗУЗ (1942—1943), комендант Школи кадрів юнацтва ОУН в Карпатах (1944), начальник політвиховного відділу КВШ УПА-Захід (1944—1946), підвищений до звання сотника політвиховника УПА 22 січня 1946 року. Керівник Головного осередку пропаганди проводу ОУН, редактор підпільних видань від 1946 року, начальник політвиховного відділу ГВШ (1946—1949), керівник Бюро інформації УГВР (1946—1951). Нагороджений УГВР Срібним Хрестом Заслуги (1947). Член Проводу ОУН від літа 1950 року. Автор багатьох статей та брошур, головний ідеолог збройного підпілля. Нагороджений медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув у грудні 1951 року в бою з військами НКВД на Івано-Франківщині. Публіцистичні статті Петра Федуна: «Хто такі бандерівці і за що вони борються»; «Україна погибає»; «Чому повстання 1648 року було переможене»; «Якими мають бути передачі радіо „Свобода“ …».

Тимофій Гнатович Бордуляк (2 лютого 1863 — 16 жовтня 1936) — український письменник Народився в селі Бордуляки Бродівського повіту на Львівщині у селянській родині. Вчився у Львівській українській гімназії і на богословському факультеті Львівського університету, після закінчення якого був священиком і вчителем у різних селах Західної України, зокрема на Підгаєччині. Помер Тимофій Гнатович 16 жовтня 1936 в селі Великий Ходачків на Тернопільщині. Творчість Літературну працю розпочав у 1887 р., надрукувавши в журналі «Зоря» вірш «Русалка». Також перекладав українською мовою твори Тургенєва, Достоєвського тощо. Згодом виступив з власними новелами й оповіданнями. В 1899 р. у Львові вийшла збірка оповідань письменника «Ближні». В 1903 р. у Києві видано книжку «Оповідання з галицького життя», в якій передруковано більшість творів першої збірки. Після того письменник опублікував у періодичних виданнях ще сім творів («Жура», «Передновок», «Прохор Чиж» та ін.). Творчість Бордуляк сповнена гуманізму та пошани до людей, у ній правдиво показано важкі умови життя сільської бідноти та високі моральні якості простих людей («Дай, боже, здоров-ля корові», «Мати», «Дід Макар»), , еміграцію галицьких селян до Америки та поневіряння їх за океаном («Ось куди ми підемо, небого!», «Бузьки», «Іван Бразілієць»). Творчість Бордуляка високо цінували І. Франко, П. Грабовський, О. Маковей. Твори: „Дай, боже, здоровля корові”; „Дід Макар”; „Перший раз”. Книги: „Оповідання” (К., 1927); „Вибрані твори” (К., 1930); „Вибрані оповідання” (Львів, 1953); „Твори” (К., 1958).

Василь Григорович Щурат (24 серпня 1871, Вислобоки — 27 квітня 1948, Львів) — український педагог, літературознавець, поет і перекладач. Родом із села Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив у 1895 році у Львівському і Віденському (докторат у В. Яґіча) університетах, педагогічний іспит склав у Чернівецькому університеті у 1898 році. 1898 — 1934 учителював, спочатку в держ. гімназіях Перемишля, Бродів і (з 1907) Львова. 1921 не присягнув на вірність поль. державі й став дир. приватної жін. гімназії СС. Василіянок у Львові (1921 — 34). 1914 Щ. був обраний дійсний член НТШ і 1915 — 23 був його гол., брав активну участь у боротьбі за укр. університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського таємного університету (1921 — 23). 1930 у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями на Україні, зрікся гідности дійсний член ВУАН, якою його наділено 1929 (відновлений дійсний член УАН після больш. окупації Галичини 1939). Останні pp. життя працював дир. Львівської Бібліотеки АН УРСР і проф. Львівського Університету. Помер у Львові. Творчість Щурат виступав в австрійській, польській, чеській і західно-українській пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Світ» і тижневика «Неділя» (1912). З політичними статтями виступав на сторінках «Діла». Літературознавча праця Щурата тематично різноманітна: від староукр. літератури («Слово Данила Заточника», 1896), до літератури 19 ст., зокрема праці про Т. Шевченка, М. Шашкевича, П, Куліша, І. Котляревського, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Самійленка, Г. Квітку-Основ'яненка та ін. («Літ. начерки», 1913). Збірка поезій "Lux in tenebris" (1895), «Мої листи» (1898), «Раз до мене молодість прийшла», «На трембіті» (1904), «Іст. пісні» (1907), «Вибір пісень» (1909), поема «В суздальській тюрмі» (1916). 1900 і 1905 Щурат видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком української поезії. Крім того, багато перекладав: з стародавніх поетів (Горацій), французької («Пісня про Роланда»), німецької (Гайне, Ґете), польської (А. Міцкевіч, Ю. Словацький, М. Конопніцька, А. Асник, Я. Каспровіч, К. Тетмаер), російської, білоруської та ін. Багато уваги присвятив питанням українсько-польських відносин. Праці Щурата друкувалися переважно у ЗНТШ. Посмертні видання творів; «Поезії» (Л. 1957 і 1962), «Вибрані праці з історії літератури» (К. 1963). Йому належить найкращий до 1914 віршовий переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).

Мойсей Йозеф Рот (Moses Joseph Roth; 2 вересня 1894 - 27 травня 1939) - відомий австрійський письменник та журналіст єврейського походження. Твори писав німецькою, найвідомішими стали романи „Йов. Роман простого чоловіка» (1930) та «Марш Радецького» (1932). Більшість його творів екранізовано. Біографія Йозеф Рот народився та виріс у галицькому місті Броди, у часи Австро-Угорської імперії. Тоді Броди були прикордонним містом оскільки сусідня Волинь належала до Російської імперії. З 1913 розпочинає навчання германістики та філософії у Львівському, а пізніше Віденському універститетах. Проте 1916 Йозеф Рот змушений перервати студіювання через призов до австрійського війська та бере участь у Першій Світовій війні військовим журналістом. Після закінчення війни він робить успішну кар'єру журналіста, спочатку у Відні, а пізніше з 1920 у Берліні. Тут він працює журналістом у відомих німецьких газетах, спочатку для Ноє Берлінер Цайтунґ (нім. Neue Berliner Zeitung), а з 1921 для Берлінер Борзен-Кур'єр (нім. Berliner Börsen-Courier). 1922 одружується з Фрідерікою Райхлєр (Friederike Reichler). 1924 перша публікація окремого твору: роман Готель Савой (нім. Hotel Savoy) та роман Бунт (нім. Die Rebellion). 1925 кореспондент Франкфуртер Цайтунґ (нім. Frankfurter Zeitung) у Франції. 1926 подорож до Радянського союзу. 1928 Йозеф потрапляє у тяжку психологічну та фінансову скруту внаслідок захворювання дружини Фрідеріки шизофренією. Він сам стає алкоголіком. 1929 змушений віддати дружину у психічну клініку. У 1940 дружину вбито нацистами в Австрії в рамках проекту евтаназії. 1933 в кінці січня Йозеф Рот змушений покинути Німеччину, оскільки до влади приходять нацисти, а його книги заборонено. Він переїздить спочатку до Відня, а пізніше подорожує по Європі. Продовжує журналістьську діяльність у Парижі та Празі. Після вбивства австрійського канцлера Енґельберта Дольфуса (Engelbert Dollfuß) переїздить 1934 до Парижу. Все більше страждає від алкоголізму. 1936 до 1938 живе разом з письменницею Ірмґард Койн (Irmgard Keun) 1939 збіднілий та в боргах помирає внаслідок двостороннього запалення легенів та білої лихоманки (лат. delirium tremens). Існує версія, що однією з причин смерті став також приступ після повідомлення про самогубство драматурга Ернста Толлєра (Ernst Toller). Похований на цвинтарі Cimetière de Thiais на півдні Парижу. У Бродах встановлено меморіальну дошку з написами українською та німецькою на честь сина міста.

Юзеф Коженьовський (19 березня 1797 — 17 вересня 1863) — видатний польський письменник, драматург, педагог. Ю.Коженьовський народився 19 березня 1797 року в Бродах у сім'ї Віцентія та Клари з Вінклерів. Батько майбутнього письменника був управителем маєтку графа Віцентія Потоцького (власника Бродів) і мешкав у фільварку бродівської економії. Навчався Ю.Коженьовський у бродівській «нормальній» школі, згодом у Збаражі, Чернівцях та Кременці. Творчість Перший творчий дебют письменника відбувся у 1816 році, в «Тижневику Віленському» була опублікована «Ода про 1815 рік». Після закінчення навчання в Кременецькому ліцеї став вчителем Зигмунта Красінського в Варшаві та Опіногурі. У 1820 році Коженьовський влаштувався бібліотекарем Замойських і налагодив співпрацю з відомими варшавськими періодичними виданнями. В цей час він зблизився з театральним середовищем Варшави і захопився драматургією. В 1823 році Юзеф Коженьовський одружився з Монікою Опочинською та переїхав до Кременця. Там він обійняв посаду викладача польської літератури у Кременецькому ліцеї. Через шість років став членом Королівського Товариства Приятелів Наук у Варшаві. Після листопадового повстання 1831 р. Кременецький ліцей було ліквідовано, а його викладачів примусово приділено до Київського університету. Там Коженьовський став ад'юнктом на філологічному відділі. Викладав історію Риму і міфологію, читав лекції з польської мови. У 1838 році Коженьовського переведено до Харкова, де він виконував обов'язки директора місцевої гімназії і візитатора шкіл. Саме в Харкові була написана визначна його драма «Карпатські верховинці» («Karpaccy górale»). Перший переклад драми зробив Микола Устиянович. Під назвою «Верховинці» п'єса ставилася у багатьох театрах України. В 1845 році вийшла перша повість Ю.Коженьовського «Спекулянт», а наступного року «Колокація» («Kollokacja») — відомий твір, який посідає чільне місце у польській літературі. В 1846 р. педагог отримав посаду директора губернської гімназії у Варшаві, а через два роки став членом-кореспондентом Наукового Товариства в Кракові. В цей період Коженьовський розвинув свою письменницьку діяльність, основою його творів були реальні ситуації з столичного життя. 40-річна творча праця письменника була відзначена в 1860 році. Юзеф Коженьовський був відомим письменником не лише в Польщі, а й за її межами. Його творча спадщина становить десятки п'єс, оповідань та повістей. В Польщі неодноразово видавалися зібрання творів Коженьовського. Він мав заслуги як реорганізатор шкільництва у Королівстві Польському і був відомий як публіцист. В 1863 році важкохворий Коженьовський виїхав за кордон на лікування. Помер в Дрездені 17 вересня 1863 року. Похований в родинному гробівці на варшавському цвинтарі. Коженьовський i Броди Ім'я Юзефа Коженьовського є добре відоме у місті Броди. Ще в 1879 році біля будинку на Старих Бродах, де народився відомий драматург і педагог, Педагогічним товариством була встановлена меморіальна таблиця. Однак будівля була знищена в роки І світової війни. В 1898 році у м. Броди в парку Райківка (нині міський парк на майдані Свободи) був поставлений пам'ятник Ю.Коженьовському (скульптор Антоній Попель), який стояв до ІІ світової війни. У період 1920—1939 років ім'я Ю.Коженьовського носила гімназія в м. Броди. На будинку колишньої бродівської книгарні Ф.Веста, на одному з чотирьох медальйонів, поряд з горельєфами А.Міцкевича, Ю.Словацького та З.Красінського, зображено Ю.Коженьовського. На сьогоднішній день у місті є вулиця названа іменем Юзефа Коженьовського. У фондах Бродівського історико-краєзнавчого музею зберігаються книги з творами Ю.Коженьовського, серед яких є прижиттєве видання драматурга. Созанський Іван (1881 — 1911) – історик родом з Самбірщини (Галичина), закінчив Львівський Університет. Працював на посаді професора української мови у Бродівській гімназії(1908-1911), змінивши Василя Щурата. Праці з історії Галичини, серед ін.: «З минувшини м. Бродів»; з історії укр. руху в Галичині у 19 ст. («До історії участи гал. Русинів у слов'янськім Конгресі в Празі 1848», «До історії відносин австр. бюрократії в Галичині до укр. нац.-політ. руху 1849 — 50» та ін.); про О. Духновича тощо. Помер 28 лютого 1911 року у м. Броди. Похований на міському цвинтарі (на початку червня 2008 р.його могилу було відновлено). Осип Іванович Роздольський (1872 — 1945) – етнограф, класичний філолог і перекладач родом з Збаражчини (Галичина), дійсний член НТШ (з 1930). Працював учителем у гімназіях Коломиї, Перемишля і Львова. О.Роздольський — збирач і дослідник укр. нар. музики, записав у 1900-36 pp. З 000 народних пісень з мелодіями. Співпрацював з І. Франком, В. Гнатюком, Ф. Колессою, С. Людкевичем. Зібрані ним матеріали були опубліковані в «Етногр. Збірнику» НТШ: «Гал.-руські народні казки» (1895, 1899), «Гал. народні повелі» (1900) та «Гал.-руські народні мелодії» у 2 тт., 1906, 1907). Перекладач «Евтифрона» Платона (1906) й ін. творів грецької літератури українською мовою, як також новель й оповідань В. Стефаника, Л. Мартовича, С. Васильченка і драм Лесі Українки німецькою і польською мовами. Володимир Михайлович Хронович(19 жовтня 1890 — 1973) — український письменник і педагог. Народився в Бродах, в сім'ї шевця. 1910 закінчив учительську семінарію в місті Сокаль. Учителював. Після війни знову вчителював. До 1956 був директором Будилівської семирічної школи. Творчість Перші твори — три сатиричні оповідання — надрукував 1911. Згодом друкував вірші, оповідання в періодичній пресі, в збірках, підручниках. Окремими виданнями побачили світ збірки оповідань: «Пригоди Лиса Панаса та його дружини Мотрі» (1922), «Іванків день» (1934), «Мамусине серце» (1961), «З далеких літ» (1965). Садок Баронч (пол. Sadok Barącz; 1814 - 1892) - історик, вірменин за національністю. Чернець-домініканець. Жив у Галичині. Автор монографій польською мовою з історії українських міст Бродів, Бучача, Жовкви, Станіслава, Тисмениці та інших, в яких подано важливий фактичний матеріал. Видав збірку українських казок і приказок. Опублікував «Життєписи славних вірмен у Польщі» (1856), «Нарис вірменської історії» (1869) та кілька праць з історії орденів бернардинців і домініканців. Сторінку підготовлено за матеріаламиз Вікіпедії - вільної енциклопедії

Форма входу

Виберіть мову


Календар новин
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Пошук

Відеоприколи NETу

Прогноз погоди
Погода в Україні

Курс валют

Друзі сайту
«Галичина спортивна» - все про Галицький спорт. 
 www.kambuz.org.ua - Інформаційно-розважальний портал міста Кам'янка-Бузька
http://belz.at.ua/kn.gif Інформаційно-розважальний портал м.Здолбунів (новини, реклама, ігри)
 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Нас читають в світі:
free counters

td>
Loading...
За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на brodurayon.at.ua є обов'язковим

Брідщина © 2016

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов каталог сайтів Каталог україномовних сайтів Український портАл Каталог україномовних сайтів