Коли встаєш з лівої... - Гумор - Каталог статтей - Брідщина та Бродівський район
Вівторок, 06.12.2016, 02.49.29

Вітаю Вас Гость | RSS

ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії каталогу
Історія [5]
Гумор [2]
гумор та сарказм
Актуально [2]
Актуальні теми

Наше опитування
Кому з Бродівських керівників Ви найбільше довіряєте?
Всього відповідей: 173

Головна » Статті » Гумор

Коли встаєш з лівої...
Щодня встаю з ліжка, щоб знайти позитив. В силу просторової орієнтації мого ложа, встаю з лівої ноги. І тільки тим пояснюю, що все життя чимось незадоволений. Ну, колик мені на голові затеши, ну ріж мене тоненькими скибочками, а не подобається мені все навкола. От лежу, думаю – зараз встану, новий день, краса!... І встаю з лівої ноги… 
 …Зваживши на всі наслідки негативу для власного організму, вирішую шукати у всьому позитив. «Бачити зорі навіть в калюжах», як учив незабутній Довженко. Для цього спробую розгребти усіляке лайно, що плаває поверхнею нашого болота та дістатися до чистого плеса. Мають же зорі десь та відбитись?! 
 І тут починається!
 
 
По-перше, це у славному місті Парижі двірник зраненька може збити з ритму все місто. У мене ніхто нікого з ритму не збиває. Синюшного виду ветеран комунальних військ мав би мати на рукаві емблему, що повністю ілюструє його методи роботи – серп і молот. Імітатор двірника у помаранчевій жилетці займається тим, що косить і забиває. Косить від роботи, забиває на неї ж. На наївне питання, чому він не прибирає? У товариша в помаранчевій жилетці є залізобетонної сили відповідь, – «За такі дєньги іди сам собі прибирай!» На уточнення: «А що ж ти тут робиш?» Гордо ж роз’яснює: «На работє!» 
 Вичерпні відповіді не залишають простору для конфлікту. Чуваки в помаранчевих камізельках – від ЖЕКу до Найголовнішого Секретаріату – на роботі. Але з чого випливає, що вони мають там працювати?! З моїх власних усталених стереотипів? Хто сказав, що вони не є хибними? В Україні 21-го століття працювати на роботі не заведено. Мало плотють. Нада зарабативать дєньгі. А якшо ти, на работє, дєньгі не зарабатуєш, а так, за зарплату – ти лошара. Тому прийшов на роботу – посидь і не спіши. Чим вище сидиш – тим більше не спіши. «Дєньги» тебе знайдуть. 
 Безумовним позитивом в імітації діяльності наших суспільних та політичних інститутів є те, що вони не надто шкодять. Падіння ВВП у 2-3% в гнилих Європах вважають дуже тривожним фактом, а 18%-ий обвал (хі-хі) у Латвії, дає підстави латишам з блідими від жаху очима блажити про дефолт, невмолимий, наче крах капіталізму. Інша справа у нас! Мінус 20,3% - це, не побоюсь цього слова, перемога. Ну всі ж прогнозували більше 30%? Прально? А у нас тільки двадцять! Видихаєм! Ресурс куди падати ще є. Головне – не панікувати. 
 Заряджений позитивом від стожильності нашої економічної потуги, виходжу з дому. Сонечко світить, люди кудись ідуть – їдуть, магазини відчинені. Як писав Андрухович, - «з почуттям наростаючого кайфу» - підходжу до заправки. Кайф від відвідування цих установ у мене останнім часом регулярно наростаючий. Що у нас сьогодні? Сім-десять! Ого! Тільки звикаєш до хорошого, як воно стає ще ліпше. Згадуєш хороше вчора, по шість дев’яносто вісім і позавчора – по шість шістдесят вісім. Намагаєшся пригадати попередні кризи, коли по три двадцять і стабільність – по чотири сімдесят п’ять. Хочеться крикнути, - «Поверніть Юлю! Зробила тоді – зробить і зараз!» Розумієш, що це безглуздо. Нікого нікуди повертати не треба, бо всі давним-давно вже там. 
 Народ – трохи за тридцять, під два метри ростом, у витертих джинсах – заправляє стару «Жигуляку», свою ровесницю. Похмуро уточнює в дядька-заправника:
- А тепер шо? Нафта знов до низу пішла, гривня начеб–то стабілізувалася… 
Дядько в жовто-зелених барвах лаконічно: 
- Апетит. Він росте. 
 Розумію, що у дядька–заправника сестра Стислість. Він одним словом описав всю систему нашого ціноутворення на нафтопродукти, гарно викладену Юрком Шеляженком тут. Дивлюсь ще раз на сьогоднішні бензинові ціни. Безумовний позитив! Завтра це буде називатись «славні старі часи», а не «повна жопа».  
 Зі страшною силою підтримує позитивний настрій знання про те, що хтось щоденно турбується за тебе невдячного. Цього тижня пальму першості в турботі за народ намагався вирвати з рук владних суперників найбільший (у фізіологічному плані) опозиціонер країни – Віктор Федорович. Пропозиції ПР про підвищеня прожиткового мінімума та мінімальної зарплати змушують мене плакати від жалю до Миколи Яновича Азарова. Бідоласі доведеться-таки полюбити кефір. Як же сильно повинен він змінити свої професійні погляди! Гойдалка «влада – опозиція» змушує ставати в таки пози, що будь-який індійський йог обзадрився б! Як Микола Янович, будучи міністром фінансів, упрошував пенсіонерів пити менше кефіру і більше будувати мостів, як тодішня опозиція в особі самі знаєте кого доводила, що соціальні стандарти треба підіймати всі пам’ятають? Тепер те ж саме – тільки дзеркально. Висновок – нашим політикам у принципі все одно, що вимагати і як діяти, аби тільки дорватися до влади. І тут, у владі, раптом виникає неприємна проблема – виявляється, влада дається не тільки для того, щоб «порішати» купу своїх питань, а для того, щоб зберегти систему, яка дозволяла б і надалі «рішати питання». А ті кляті «опозиціонери» цього не розуміють! Звідси і щире обурення непрофесіоналізмом та популізмом опонентів. Тому однаково переконливо виглядають МиколЯнович на місці міністра фінансів, який обурено відкидає ініціативи Тимошенко і та сама Тимошенко в ранзі прем’єр-мінстра, яка в популізмі звинувачує опозиціонера МиколЯнича. Обом вірю! Дожити б до тих часів, коли боротьба за владу у наших політиків не буде класти на лопатки всю країну. 
 Проте, боротьба без особливих правил також є видом конкуренції, а конкуренція – безумовне благо. Навіть у наших умовах усталеного бардаку жорстока війна на взаємне знищення двох політичних лідерів може принести позитивні плоди. Маю на увазі справу депутата Лозінського. Упир втрапив в просак тільки тому, що Віктор Андрійович до крику хоче знищити Юлію Володимирівну. І навіть, попри те, що є поважні сумніви в тому, що Лозінський таки сяде на лаву підсудних, хоча й позбавили його-таки імунітету (цікаво – втече чи не втече?), позитив у тому, що наші небожителі мають наочний приклад того, як їх можуть ЗДАТИ власні лідери. Це правильно. Це закономірно. Хай живе демократія! Хай живуть вибори! 
 Скажіть, поклавши руку на серце, якщо б, гіпотетично, ота «широка коаліція» відбулась і Конституцію змінили б так, що повноваження Ради продовжилися б до 2014 року, а президента обирали в парламенті, чи мала б продовження справа Лозінського? Я гадаю, що мала б. Нагородили б таки орденом депутата. Бо яку таку серйозну шкоду для рейтингу становив би Лозінський? До найближчих виборів було б 5 років…  
 Ми таки вибраний народ. На відміну від іншого вибраного, якого Мойсей ногами водив пустелею 40 років, нас водять цілком придатною для життя територією. Правда, водять за ніс. Ми собі з того нічого особливого не робимо. Яко кращі творіння Божі, ми абсолютно свідомі своєї високої ролі вінця творіння і скромно очікуємо, що ж Творець нам приготував далі. Філософська складова національного характеру може довести до сказу будь-кого, тільки не нас. В момент, де інші біжать ми можемо посидіти. Побачити куди ті, інші, забігли, щоб остаточно впевнитись – не туди. Ця мета не наша. Виходить з біса мудро. Кожному, що пробіг повз нас і знаходиться на якомусь з проміжних фіншів можна задати питання – а воно того вартувало? Сумнівно, щоб хтось відповів ствердно – ціль–то ще далі. Тому, ми почекаємо. Квінтесенція нашої ідеї – якось воно буде! В результаті – якось воно є. 
 А хочеться, щоб було краще.

Категорія: Гумор | Додав: brodurayon (07.07.2009)
Переглядів: 997 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
«Галичина спортивна» - все про Галицький спорт. 
 www.kambuz.org.ua - Інформаційно-розважальний портал міста Кам'янка-Бузька
http://belz.at.ua/kn.gif Інформаційно-розважальний портал м.Здолбунів (новини, реклама, ігри)
 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Брідщина © 2016