Село Лешнів: на кордоні двох імперій - Історія - Каталог статтей - Брідщина та Бродівський район
Вівторок, 06.12.2016, 02.51.26

Вітаю Вас Гость | RSS

ГоловнаРеєстраціяВхід
Меню сайту

Категорії каталогу
Історія [5]
Гумор [2]
гумор та сарказм
Актуально [2]
Актуальні теми

Наше опитування
Кому з Бродівських керівників Ви найбільше довіряєте?
Всього відповідей: 173

Головна » Статті » Історія

Село Лешнів: на кордоні двох імперій
Благословен цей край. Серед зелених левад, соснових борів тихо тече річка Солонівка. На правому березі — Лешнів. Мальовничо віддзеркалюються у плесі озера. А далі — повільно котять води Стир, Ситенька, Пляшівка. Сонечко спозаранку купається в них, обдаровуючи людей спокоєм та добром. Лешнівці надзвичайно працьовиті, дбають про свою малу батьківщину, як вдячні діти про рідну маму. Свідчення цього — історія села, перша письмова згадка про яке струменіє ще з 1471 року. У XVII-XIX століттях Лешнів був містечком, удостоївся Магдебурзького права. Розвивалися в ньому торгівля й різні ремесла. Досі кращих, ніж тут, ковалів, тесль та механіків в окрузі не знайдеш...

СІЛЬСЬКИЙ голова Степан Іщук розповідає:

— Наші попередники двісті років жили на кордоні двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Набачилися всякого, чимало бід зазнали. Як прикордонному населеному пункту, Лешневу випало пережити початок Першої та Другої світових воєн. Про Першу світову свідчать історія та земля-годувальниця, на якій живемо, а перші бої тієї, котру названо Великою Вітчизняною, — перед очима кількох наших старожилів, зокрема Антона Омеляновича Осташевського та Євгенії Максимівни Головацької. Майже по дев’ять десятків літ прожили наші ветерани, але у чіпкій пам’яті тримають кожну деталь боїв, що гриміли на околиці Лешнева у червні 1941 року.

Сторінки лешнівської історії ми гортали разом з Антоном Осташевським: сільський голова запевнив, що кращого гіда годі й бажати. 

— Насамперед повезу у лісок, що між Лешневом та Пісками, — розпочав екскурсію Антон Омелянович. — Чому так, невдовзі дізнаєтесь...

Мов вартові, постали перед нами стрункі сосни. Грунтовка привела до пагорба, увінчаного високим дубовим хрестом. Видно, зведено християнське знамення давненько — товстий стрижень посірів, вкрився сизуватим мохом.

— Так, — підтверджує наш провідник невисловлене припущення, — це братська могила вояків Першої світової, їй 95 років.

І повідав Антон Омелянович таке, що, гадаю, буде цікаво і нашим читачам.

ЯК ВІДОМО, приводом для Першої світової війни стало вбивство наприкінці червня 1914 року сербським націоналістом спадкоємця австро-угорського престолу.

Терористичний акт на Балканах швидко втягнув у горнило війни 38 країн із населенням понад 1,5 мільярда чоловік. Воєнні дії велись у Європі, Азії та Африці.

Запитаєте, яким чином це стосується села Лешнів? Виявляється, безпосереднім. У серпні 1914 року російська кавалерія (донські козаки) зіткнулася з австрійськими уланами саме побіля Лешнева. Отут і розгорілася Галицька битва, як її пізніше назвуть історики.

...Не на життя, а на смерть зійшлися супротивники — загалом до п’ятдесяти тисяч шабель. Кривосіча до нестями. Пригадуєте, як змалював картину бою донських козаків Михайло Шолохов у «Тихому Доні»? Головний герой роману Григорій Мелехов рубав ліворуч і праворуч. Ось перед ним — ще один ворог. Різкий помах шаблі, той захищається. Однак не втримується у сідлі, падає додолу. Григорій призупиняє коня, щоб добити ворога.

Раптом той здіймає до Мелехова руки:

— Не вбивай мене, братику! — просить.

Донський козак миттю зауважує: руки у супротивника — спрацьовані, як і в нього, просить пощади українською мовою. Значить, брат-слов’янин, а не австріяка. У голові Григорія Мелехова вперше виникає сумнів: на яку ж війну покликаний — невже на братовбивчу?..

— Саме Галицька битва Першої світової описана великим Шолоховим, — твердить Антон Омелянович. — Зрештою, це свого часу визнавав і сам письменник. А лешнівські поля після тієї січі були вмаєні тисячами трупів: великих втрат зазнали обидві сторони. Російська армія пішла у наступ, а прибирати полеглих випало лешнівцям. Тоді на краю поля й виросла велетенська могила, в якій покояться як російські, так і австрійські вояки...

Така вона, одна зі сторінок історії села. Але ж місцевим селянам судилося стати свідками ще однієї бійні. Перші дні Великої Вітчизняної до найменшої деталі закарбувалися у пам’яті Антона Омеляновича та його земляків. Надто зриме все і для Євгенії Головацької.

ЦЮ СТОРІНКУ історії Лешнева та власного життя перегортають обидвоє ветеранів...

— У червні 1941 року ми з Антоном працювали на одному тракторі, — розповідає Євгенія Максимівна. — Вранці, у понеділок 23 червня, прийшла на ділянку між Лешневом і Корсовом, де орав Антон. Дивлюся — очам не вірю: зовсім близько у небі кілька наших літаків тримають курс на схід. Їх наздоганяють важкі винищувачі з хрестами на боках. Зав’язався бій. Наші, хоча й легкі машини, але мужньо виступили проти непроханих гостей. Ми зрозуміли — почалася війна!..

Дивуюся Євгенії Максимівні: як вона, дівчина з галицького села, вже на початку сорокових працювала на тракторі? Адже західноукраїнські землі возз’єдналися з Радянською Україною лише у вересні 1939 року...

— Нічого надзвичайного, — знизує плечима співрозмовниця. — Прочитала «Пісню трактористки» Павла Тичини. Як мене схвилювала рішучість Олесі Кулик, що втекла з села на курси трактористів! Саме тоді в нас утворився колгосп, ім’я Тараса Шевченка йому дали. Ну, й запрошували хлопців на курси трактористів. А чому б мені не вчинити, як Олеся? Тихенько поїхала в райцентр — і добилася свого...

Отож двоє юних лешнівців — Антон Осташевський та Євгенія Головацька — незабаром стали в селі найавторитетнішими людьми: механізатори ж! Та мирну працю на довгі чотири роки перекреслила війна.

Моїм співрозмовникам судилося стати свідками й першого, як пізніше назвуть військові, доти не чуваного за масштабом танкового бою на околиці Лешнева. Поряд із тим місцем, де кипіла шабельна січа у серпні 1914-го...

ТУТ, ВВАЖАЮ, доцільніше вдатись до архівних джерел.

Свого часу маршал Радянського Союзу І. Баграмян, згадуючи перші дні війни, зазначав:

«Вторгнення у нашу країну почалося раптовими ударами повністю підготовлених до нападу ворожих угруповань. Авіація відразу ж завдала масованих ударів по аеродромах і військах у прикордонній зоні, а також по багатьох містах. Радянські війська, атаковані несподівано, змушені були прийняти бій в надто невигідних умовах. Незважаючи на це, вони з перших же годин війни чинили ворогові стійкий опір, не рахуючись із жертвами, билися з незвичайною витримкою і героїзмом».

А у Зверненні Головного командування Радянської Армії від 29 червня 1941 року говорилося:

«Протягом дня противник намагався розгорнути наступ по всьому фронту від Балтійського до Чорного моря... але успіху не має. Всі атаки противника на Володимир-Волинському і Бродівському напрямках відбито з великими для нього втратами».

Це йшлося і про бої військ Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М. Кирпоноса. У перші дні війни зусилля цього фронту спрямовувалися на розгром першої танкової групи та шостої польової армії фашистів, які входили до групи армій «Південь» і намагалися якнайшвидше заволодіти Києвом. 23-29 червня у районі Луцьк—Рівне—Дубно—Броди відбулася велика танкова битва, в якій із обох сторін брало участь до двох тисяч танків. Використовуючи тимчасові переваги, за підтримки авіації, німці рвалися на Схід.

НА СВІТАНКУ 26 червня бійці 12-ї танкової дивізії генерал-майора Т. Мишиніна чекали сигналу до атаки ворога на західному рубежі — від села Польове попід лісом до Пісок та на дорозі, що вела з Бродів у Лешнів. Село — як на долоні, за річкою Солонівка. Тоді вона була широкою — до 30 метрів, глибина — півтора-два метри. І заболочена заплава, що розкинулася на два кілометри. Проти наших танкістів — 57-а фашистська дивізія, озброєна, як мовиться, до зубів.

— Атака розпочалася вранці, — згадує Антон Омелянович. — Здавалося, що тремтить, стогне земля. Було видно, що з ходу наші танкісти не зуміють здолати ворога, до того ж його прикривали літаки, бомбили все довкруж. Запалало село...

— На щастя, ми врятувалися, — каже Євгенія Максимівна. — Людей захистили підвали польського костелу: до війни у нас була чимала польська колонія.

А бій гримів. Щоб танки не грузли у заболоченій заплаві, наші бійці швидко перекинули через Солонівку понтонний міст, по ньому й перейшли важкі машини.

Командир танкового полку 12-ї дивізії підполковник П. Волков пізніше згадував:

«Взвод важких танків КВ вийшов на відкриті позиції і своїм сильним вогнем прикрив переправу. Півсотні «тридцятьчетвірок» рушили на Лешнів, де окопався ворог. Бій тривав понад півгодини. У Лешневі фашисти втратили 35 легких танків і бронеавтомобілів, чимало гармат, мінометів і кулеметів. Поріділи й ряди наших бійців — танкістів і піхотинців, поменшало танків у бойових порядках, та зросла впевненість у своїх силах, зміцніла віра в неминучу перемогу над ворогом...»

Це лише один із боїв, що пережили місцеві селяни. Антон Омелянович твердить, що й досі у заплаві річки лежать і наші, і ворожі бойові машини: трясовина засмоктала, а ніхто не намагався підняти. 

А ЯК СКЛАЛАСЯ доля свідків танкової битви?

Євгенія Головацька незабаром вийшла заміж, народила діток.

А Антон Осташевський, утікши від окупантів, котрі заганяли українську молодь на роботу у фашистську Німеччину, пішов у партизанський загін імені Чапаєва, який діяв у волинських лісах, а після звільнення Львова від зайд у липні 1944 року прийшов у військкомат і попросився на фронт. Служив в авіаційних частинах Першого Українського фронту водієм. Війну закінчив біля німецького Дрездена. Груди ветерана прикрашають бойові ордени й медалі.

А після війни — навчання. По закінченні сільськогосподарського технікуму — юридичний інститут. Чверть століття прослужив у державтоінспекції, полковник у відставці. У свої вісімдесят п’ять — такий же невгамовний, як і в молоді роки, — у Бродівському районі веде велику громадську роботу з виховання молоді, прищеплює юним любов до рідного краю, Батьківщини, дбає, щоб вони виростали справжніми патріотами.

Володимир Карпій для "Сільских вістів"

Категорія: Історія | Додав: brodurayon (31.07.2009)
Переглядів: 2434 | Коментарі: 6 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 3
3  
This was so helpufl and easy! Do you have any articles on rehab?

2  
"Сільські Вісті" - газета соціялістична ....

Про Лешнів читайте в журналі "Брідщина" №19 статтю В.Тимковича "Старовинний Лешнів і 100-річчя церкви Святого Миколая" - С.73-80.

і в випуску часопису "Галицька брама"(січень-лютий 2008) - "Броди і Брідщина" статтю В.Тимковича і Г.Ковальчук "Містечко Лешнів"


1  
Велика вітчизняна, фашистську Німеччину і т.п. - це вже рудименти в історичній науці України. А про Лешнів в роди радянсько-німецької війни краще розповідять люди, що це все бачили своїми очима, якщо такі ще живуть в селі. І взагалі якась комуняцька стаття вийшла! Звичайно, це моя субєктивна думка.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту
«Галичина спортивна» - все про Галицький спорт. 
 www.kambuz.org.ua - Інформаційно-розважальний портал міста Кам'янка-Бузька
http://belz.at.ua/kn.gif Інформаційно-розважальний портал м.Здолбунів (новини, реклама, ігри)
 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Брідщина © 2016